„ |
Що, на жаль, свідчило про те, що Квіт не дуже розумівся на тому, що робить ЦСМ.
Формат передбачав декілька програм: виставкові, освітні і програми ґрантування. Сьогодні залишається абсолютно нульовою ніша дослідницьких проектів і проектів для молодих художників, які би працювали на розвиток українського сучасного мистецтва і сучасної культури. Важко собі повірити, що Пінчук повісить якогось молодого художника, який тільки починає працювати. Це не формат цієї інституції, і в тому немає нічого злого: формат інституції є формат інституції. Натомість, проблема у тому, що не існує організації, яка могла б це зробити. ЦСМ до нещодавна був такою організацією, яка надавала зали для презентацій молодих художників, для лабораторних проектів, які є тільки початком, першою спробою, дуже часто першою виставкою художника. Без спроби художник не зможе стати ані Віолою, ані Ворхолом, ані ким іншим.
Інший напрям — курси лекційні, або програми обміну, програми резиденційні, тобто ЦСМ все ще залишається таким новатором і „першим“, якщо можна сказати… Ну це, звичайно, так тупо говорити і виставлятися, тому що це така… Не знаю, це така дивна традиція останні часи. От обов’язково треба придумати в якому контексті ми є перші. Це мені здається трошки колоніальним підходом. Абсолютно нема дослідження традицій, які були. Ми ж всі не з нуля тут з’явилися. Я б розказала про новаторство. Наприклад, програма міжнародних резиденцій. Ми запрошуємо художників із інших країн, вони перебувають в Україні місяць, тут живуть, досліджують локальний контекст, після цього пропонуючи свої дослідження як нашій публіці, так і використовуючи для своїх проектів. Вони є певними агентами і знають контекст краще і показують Україну за кордоном краще. Такі обміни є двосторонніми. Запрошуючи художника з іншої країни ми домовляємося, що художник з України може поїхати на резиденцію до наших партнерів. Дотепер ЦСМ, презентуючи зіркові проекти, мав можливість та приємність робити проекти освітні неприбуткові, такі, на яких ніхто ніякі гроші не заробить і не може заробити. Це більше підтримувало роботу і бажання щось робити, ніж ці гламурні Уорхоли… Це все дуже добре, але після десятої виставки це стає технічною роботою (не скажу, що нудною). Наша діяльність не полягає і не закінчується тільки виставковими проектами. Ми інституція, яка робила і виставкові проекти в приміщеннях, і освітні програми, і резиденції, і слугувала таким комунікативним центром між світовими та українськими художниками. Такий формат є універсальним, але він не є єдиним. Ми можемо забрати виставкову компоненту і залишиться не менш важливі галузі, в яких працювати і працювати в Україні.
|
“ |