2 |
Юлія Ваганова: | ||
„ |
Це приміщення було надане на безоплатній основі через те, що свого року Джордж Сорос, який є засновником ЦСМ, вклав чималі гроші в розвиток Академії, а також в реставрацію безпосередньо цієї будівлі. Через те, що це були |
“ |
|
Юлія Ваганова: | ||
„ | Я пам’ятаю цю пані, яка мені поставила питання „Чи закриття ЦСМ пов’язане з фінансовою кризою“. Я дуже добре пам’ятаю свою відповідь: я сказала, що закриття ЦСМ з фінансовою кризою не пов’язане. Але пані треба було написати про фінансову кризу, про те, як погано живеться в умовах фінансової кризи всім. | “ |
Завдання з зірочкою: таки прогорніть репортаж |
Тетяна Ярошенко: | ||
„ |
ЦСМ закривається, тому що добіг кінця термін оренди. Академія більше не може продовжувати оренду з кількох причин: |
“ |
Юлія Ваганова: | ||
„ | Якщо говорити про формальні речі, то пані Ярошенко абсолютно права, дійсно, запиту на пролонгацію такої угоди не існувало і не існує, проте, як ви розумієте, переговори і розмови з керівництвом Академії і з різними її працівниками були не один рік. Тобто ми можемо написати зараз запит на пролонгацію, який буде відхилено, який буде суто формальністю. Відкрийте „Коментарі“ минулорічні, коли пан Квіт став президентом, в інтерв’ю він сказав, що… | “ |
Сергій Квіт: | ||
„ | […] З’явився центр Пінчука — він показує в якому напрямі має розвиватися виставкова справа. Не думаю, що варто займатися таким бізнесом у НаУКМА. До того ж є картинна галерея у КМЦ. Стиль її роботи більше відповідає університетським вимогам. Все, що пов’язане з сучасним мистецтвом, має входити у концепцію університетського розвитку, тому я не певен, що нам потрібен окремий галерейний бізнес. | “ |
Юлія Ваганова: | ||
„ |
Що, на жаль, свідчило про те, що Квіт не дуже розумівся на тому, що робить ЦСМ.
Формат передбачав декілька програм: виставкові, освітні і програми ґрантування. Сьогодні залишається абсолютно нульовою ніша дослідницьких проектів і проектів для молодих художників, які би працювали на розвиток українського сучасного мистецтва і сучасної культури. Важко собі повірити, що Пінчук повісить якогось молодого художника, який тільки починає працювати. Це не формат цієї інституції, і в тому немає нічого злого: формат інституції є формат інституції. Натомість, проблема у тому, що не існує організації, яка могла б це зробити. ЦСМ до нещодавна був такою організацією, яка надавала зали для презентацій молодих художників, для лабораторних проектів, які є тільки початком, першою спробою, дуже часто першою виставкою художника. Без спроби художник не зможе стати ані Віолою, ані Ворхолом, ані ким іншим. Інший напрям — курси лекційні, або програми обміну, програми резиденційні, тобто ЦСМ все ще залишається таким новатором і „першим“, якщо можна сказати… Ну це, звичайно, так тупо говорити і виставлятися, тому що це така… Не знаю, це така дивна традиція останні часи. От обов’язково треба придумати в якому контексті ми є перші. Це мені здається трошки колоніальним підходом. Абсолютно нема дослідження традицій, які були. Ми ж всі не з нуля тут з’явилися. Я б розказала про новаторство. Наприклад, програма міжнародних резиденцій. Ми запрошуємо художників із інших країн, вони перебувають в Україні місяць, тут живуть, досліджують локальний контекст, після цього пропонуючи свої дослідження як нашій публіці, так і використовуючи для своїх проектів. Вони є певними агентами і знають контекст краще і показують Україну за кордоном краще. Такі обміни є двосторонніми. Запрошуючи художника з іншої країни ми домовляємося, що художник з України може поїхати на резиденцію до наших партнерів. Дотепер ЦСМ, презентуючи зіркові проекти, мав можливість та приємність робити проекти освітні неприбуткові, такі, на яких ніхто ніякі гроші не заробить і не може заробити. Це більше підтримувало роботу і бажання щось робити, ніж ці гламурні Уорхоли… Це все дуже добре, але після десятої виставки це стає технічною роботою (не скажу, що нудною). Наша діяльність не полягає і не закінчується тільки виставковими проектами. Ми інституція, яка робила і виставкові проекти в приміщеннях, і освітні програми, і резиденції, і слугувала таким комунікативним центром між світовими та українськими художниками. Такий формат є універсальним, але він не є єдиним. Ми можемо забрати виставкову компоненту і залишиться не менш важливі галузі, в яких працювати і працювати в Україні. |
“ |
Тетяна Ярошенко: | ||
„ |
На жаль, не сталося інтеграції ЦСМ в університетське середовище в цілому. Центр завжди працював самостійно. Натомість, в Могилянці виросли свої мистецькі, культурологічні, інформаційні, дослідницькі проекти. Наприклад, створено комплекс „ |
“ |
А можете зараз сказати точно що буде на тому місці, де зараз центр? |
Тетяна Ярошенко: | ||
„ | На тому місці буде Бібліотека, але виставкові площі залишаться виставковими. Довга галерея при вході однозначно лишається під виставкову діяльність. Можливо, і окремі галереї. | “ |
Там будуть зберігатися книжки чи люди зможуть приходити? |
Тетяна Ярошенко: | ||
„ | Там ми плануємо розмістити найцінніші наші фонди: фонд цінних і рідкісних видань (це вже півтори тисячі томів), окремі колекції та частину архіву. Звичайно, в ці приміщення будуть приходити користувачі. | “ |
Не вистачає зараз місця для бібліотеки? |
Тетяна Ярошенко: | ||
„ | Не вистачає. | “ |
А є якась статистика? |
Тетяна Ярошенко: | ||
„ | Шість бібліотек на території університету, 640 читацьких робочих місць. На ці 640 місць в середньому в день приходять майже 1800 студентів. Статистика дуже проста. Місця не вистачає. | “ |
А як порахували кількість читачів? |
Тетяна Ярошенко: | ||
„ | В зоні читальних залів є лічильники, які працюють тільки на вхід. На вихід вони не працюють, так що не переживайте. Ми робимо похибку 5—7% для співробітників, наприклад, чи інших відвідувачів сторонніх. Крім того, що це дає правдиву статистику. Нам цікаво насправді не лише скільки приходить користувачів, але й коли вони приходять, тому що в залежності від цього можна вибудувати графіки роботи для різних підбібліотек. | “ |
А скільки планується нових місць зробити в цьому приміщенні? |
Тетяна Ярошенко: | ||
„ |
Це залежить від фондів, які тут розташуються. Крім того цей корпус вже давно чекає на повну реконструкцію. Ми неодноразово звертались про фінансування до держави, адже це історичний корпус, пам’ятка архітектури, і в аварійному стані… У нас є навіть припис від Укрпроектреставрації про те, що там неможливо повноцінно працювати й розташовувати фонди. Ви бачили стелю в Конґреґаційній залі? Є також проблеми з перекриттями, з фундаментом. Отже, корпус мусив би стати на генеральну реконструкцію. Але це значна сума, не менше ніж 6 мільйонів доларів. Ми продовжуємо звертатися як до держави, так і до окремих спонсорів. Маємо надію, що нас колись почують і корпус буде реконструйовано. Тому остаточних планів щодо пристосування приміщення під Також виникла чудова ідея інтегруватися з Центром візуальної культури, створеним в НаУКМА. Центр, до речі, організували наші молоді випускники, колишні студенти, тепер вже викладачі, які вже захистили дисертації і які займаються серйозними науковими дослідженнями: Василь Черепанін і Оля Брюховецька. Центр — їхня ініціатива, яку підтримала Вчена рада НаУКМА. Дослідницькі та культурологічні проекти ЦВК, пов’язані з сучасним мистецтвом, можна буде не лише проваджувати в приміщеннях Галереї, але й у співпраці з ЦСМ, який існуватиме і надалі, але вже у іншому статусі. Наразі готується відповідний Меморандум про співпрацю. |
“ |
А як ви думаєте, можливе буде у майбутньому співіснування центру культури і бібліотеки в одному приміщенні, взагалі? Чи зручно? Як це буде все регулюватись? |
Тетяна Ярошенко: | ||
„ | Час покаже. Потрібна ініціатива, розуміння та зацікавленість всіх сторін. Ми хочемо бути партнерами, але ми не хочемо просто співіснувати на одній території, як ми, наприклад, співіснуємо з лікарнею. | “ |
Юлія Ваганова: | ||
„ |
Проблеми, з якими центр стикався були здебільш адміністративного характеру. Вони теж наклали негативний відтінок на спогади щодо співпраці з Академією. Я думаю, що ви самі час від часу стикаєтесь з тим, що адміністративні порядки не завжди є для нас зручними і не завжди логічними. Натомість, я припускаю, що моя приватна логіка є трохи |
“ |
Тетяна Ярошенко: | ||
„ | Могилянка хотіла, щоб сторонні люди з Подолу не заходили на територію Могилянки. Це було в інтересах безпеки Могилянки, а центр хотів, щоб усі двері були відкриті настіж. | “ |
Оля Брюховецька: | ||
„ |
Чутки про закриття Центру сучасного мистецтва дещо перебільшені. ЦСМ не закривається, більше того лишається як один з партнерів, який працює в цьому приміщенні. Приміщення офіційно переходить до бібліотеки |
“ |
Як в одній будівлі будуть співіснувати бібліотека і виставкові приміщення? |
Оля Брюховецька: | ||
„ |
Річ у тім, що завдання всіх мистецьких інституцій у першому світі, на які ми рівняємося, — це зробитися якомога більш публічними. Тому бібліотека в цьому сенсі є: Це місце має працювати так, щоб студенти відчували себе там як вдома. Насправді, Центр сучасного мистецтва дуже потерпав через відсутність належної комунікації зі студентами і викладачами Могилянки. Наш Центр візуальної культури став посередником, який зв’язує студентську, викладацьку, аспірантську сторони з мистецькою, і це має призвести до того, що це приміщення працюватиме значно більше. Директор наукової бібліотеки Тетяна Ярошенко спершу планувала зайняти галерейні приміщення під стелажі цінних архівів. Архіви справді потребують кращого приміщення, тому що зараз вони під загрозою виживання. Нам вдалося переконати її, що це не є найбільш ефективним використанням приміщення, і пані Тетяна виявила відкритість і розуміння, за що ми їй дуже вдячні і вважаємо це чудовим знаком для нашої майбутньої співпраці. Для архівів використовуватимуться офісні і технічні приміщення, а галерейний простір зберігається для виставок, конференцій, семінарів, він не буде закритим. І я дуже сподіваюсь, що адміністрація Академії підтримає такий проект, оскільки цей простір є надзвичайно важливим і для Академії, і для Києва. Однак це, як вдало висловилась Тетяна Ярошенко, — „план, А“. „План Б“ — Староакадемічний корпус стає на капітальний ремонт, який вже давно запланований і справді дуже потрібний. „План Б“ може настати в |
“ |
Так ЦСМ там і залишається? Чи там не буде працівників центру? |
Оля Брюховецька: | ||
„ | Вони, мабуть, будуть змінювати юридичну адресу, але це суто бюрократичні речі. По суті ж у нас є міцні домовленості про те, що ми продовжуємо співпрацювати. ЦСМ — це надзвичайно цінний ресурс, і нерозумно ним нехтувати. Наше завдання — перевірити яким чином ми зможемо працювати разом. Схоже на те, що ми зможемо, і це буде взаємно корисна робота, тому що центр має багатий досвід культурного менеджменту, має широкі контакти, і я не бачу чому не скористатися таким ресурсом. Нам треба запліднити академічну думку реальними організаційними справами. Мені здається, що це буде дуже вдале поєднання. | “ |
Як люди, які не є студентами, будуть потрапляти у суміжні з бібліотекою приміщення? |
Оля Брюховецька: | ||
„ | Дуже складне питання, яке ми намагатимемося розв’язати. Я особисто прихильниця того, що Академія не має перетворювати свою територію на корпоративну режимну зону з посвідченнями. Я вважаю, що Академія претендує на щось більше, ніж просто якась корпорація, яка виробляє студентів. Це публічний простір, де відбувається багато відкритих речей. У нас є досвід КМЦ, який відкритий для усіх охочих. Я не обіцяю, що нам це вдасться повністю, але ми прикладатимемо усіх зусиль, щоб якось організувати баланс між необхідністю охороняти і надлишками цієї необхідності, які перетворюються вже на щось інше. Це загалом питання, яке треба розв’язувати на рівні адміністрації. Ми говорили з Тетяною Ярошенко, і вона погоджувалася, що це треба якось вирішувати і змінити цю ситуацію з дерев’яною брамою. Зараз у нас єдиного простого рішення на цю проблему немає. Якщо у вас є, пропонуйте. | “ |
Розкажіть про ЦВК. |
Оля Брюховецька: | ||
„ |
ЦВК — це науковий центр, тому галерейна діяльність для нас не є пріоритетом, хоча ми плануємо проводити мистецькі виставки. Але на сьогодні, на відміну від часу, коли створювався ЦСМ, в Києві вже є ряд галерей, які спеціалізуються на сучасному мистецтві, є центр Пінчука, який в своїй колекції має найбільш комерційні зразки. Ми спрямовуватимемо свою роботу на те, щоб пояснити контекст, в якому відбувається сучасне мистецтво. Щоб показати якісь концептуальні речі, треба пояснити що таке концептуалізм перед цим, і це дуже болісна для України ситуація, тому що треба надолужувати історію сучасного мистецтва, яка просто була відсутня або спотворена. Не треба казати, що у нас якісь люди тупі. Це наше історичне ставлення, на жаль. Тому основну увагу ми спрямовуватимемо на концептуальний, а не видовищний аспект сучасного мистецтва, тобто йдеться про конференції, семінари, лекції, резиденції, зрештою, живе спілкування з сучасними художниками. Маємо розбити оце коло замкненості, в якому ми перебуваємо, коли іноземець є великою подією, яку ходять і тицяють пальцем, це дуже нездорове. На перших порах ми не зможемо привозити сюди актуальні виставки (а неактуальні — не варто), та й для них потрібно підготувати певний інтелектуальний грунт, оскільки сучасне мистецтво передбачає розуміння, а не інтуїтивне сприйняття, водночас воно є не автономною сферою краси, а чи не найглибшим коментарем щодо сучасності. Так само дисципліна візуальної культури досліджує не лише візуальний образ, а й те, про що він. Тому тематика наших наукових і мистецьких досліджень є критичною щодо суспільства і влади. Наша перша акція, яка відбулася з 10 по 13 листопада, — дослідницький семінар „Пост/Радянський урбанізм“ (тиць-тиць), виявилась в цьому сенсі дуже успішною. До речі, у нас було троє впливових міжнародних учасників. Мені доводилося проводити попередню роботу зі студентами: казати, що міжнародні учасники приїхали сюди у першу чергу для спілкування з нами (це, на жаль, теж щось, що треба пояснювати), але після цього ми мали дуже змістовну і жваву дискусію, яка почалась на семінарі, продовжувалася в усіх культових студентських місцях і завершилась далеко за північ. І студенти, і міжнародні учасники були в захваті. Я впевнена, що живе спілкування — це те, що допоможе розбити хворобливу провінційність українського культурного і наукового життя. Однак, ми не обмежуємо свою роль просвітницькою роботою. Ми хочемо не лише передавати знання, а й генерувати нове. І тут нашим пріоритетом є аналіз специфіки української ситуації як ситуації пострадянської, створення, якщо скористатися висловом Михайла Собуцького, постсовєтології, яка враховуватиме те, що було невидимим для західних совєтологів, наприклад колоніальний аспект радянського і пострадянського суспільства. Наше завдання — перетворити ЦВК на міжнародний центр, який будуть знати в світі, і куди буде престижно приїжджати. Нам є що сказати Першому світові, тому що у них дуже ілюзорна думка про наше життя, дуже наївні марксистські уявлення про (пост)радянське суспільство. Наступна конференція в кінці лютого — „Ім’ям чого є антисемітизм?“. |
“ |